|
Історія пожежно-прикладного спорту (ППС) бере свій початок у 1937 році, коли відбулися перші змагання пожежної охорони НКВС СРСР у Москві. До первісної програми змагань, окрім існуючих зараз видів, входили гімнастика, легка атлетика та стрільба.
Після війни ППС відновлено у вересні 1945 року. У період з 1945 по 1954 рік відбувалося становлення й розвиток пожежно-прикладного спорту. Поступово особисті змагання стали виходити за рамки однієї пожежної частини в масштаби гарнізону, міста, області, змагання ставали вже особисто-командними. Союз спортивних товариств і організацій СРСР у 1963 р. включив пожежно-прикладний спорт у спортивну класифікацію. Це стало стимулом для подальшого росту кількісних і якісних показників у ППС. У секції прийшли, крім професійних пожежних, велика кількість пожежних-добровольців села, робітників, студентів і школярів. Почав розвиватися юнацький пожежно-прикладний спорт. Окремим виданням випущена книга «Пожежно-прикладний спорт» як навчальний посібник для спортсменів, тренерів і секцій колективів фізичної культури.
Журнал "Пожежна справа" №1 за 1967 рік, сторінка 30.
За 10-річчя, з моменту проведення перших Всесоюзних змагань пожежної охорони МВС СРСР пожежно-прикладний спорт вийшов за вузьковідомчі рамки. У 1948 році на Всесоюзних змаганнях взяли участь збірні команди Міністерства оборони, Міністерства шляхів сполучення й Міністерства вугільної промисловості.
Тоді були вперше розроблені правила змагань. Спорядження та обмундирування спортсменів відрізнялося від сучасних вимог. Штурмова драбина важила не менше 10 кг, триколінна висувна драбина була дерев'яною вагою 64 кг, рукави - не менш 5 кг. Учасники змагань на старт виходили в стандартному бойовому одязі, кирзових чоботях, надівався пожежний пояс, на якому кріпилися сокира, карабін та рукавиці. Обов'язковим елементом була каска військового зразка. Спортсменам у той час не дозволялося використовувати полегшене обладнання та спорядження.
1951 рік, м. Київ. Перші змагання з ППС, загальний зліт учасників змагань.
З 1963 р. по всій країні регулярно проводяться масові змагання сільських і промислових добровільних пожежних дружин, спортивних товариств «Динамо», Радянської Армії, чемпіонати союзних республік, Москви й Ленінграда для дорослих та юнаків. Щорічно проходять чемпіонати СРСР і міжнародні змагання. Масова підготовка до змагань працівників пожежної охорони й пожежних добровольців сприяє розвитку знань, умінь і навичок, необхідних не тільки для боротьби з наслідками стихійних лих, але й для рішення завдань цивільної оборони.
У 1963 році ППС був включений до Єдиної Всесоюзної спортивної класифікації, що дало можливість провідним спортсменам присвоювати звання «майстер спорту» та інші спортивні розряди. Для виконання нормативів удосконалювали спортивний інвентар та спорядження, організацію та проведення навчально-тренувальної роботи.
1953 рік, м. Київ. Перші всесоюзні змагання з ППС.
Значною віхою в розвитку ППС стало створення у 1964 році Федерації ППС СРСР. Ця Федерація за ініціативою Всесоюзної тренерської ради у 1966 році прийняла рішення про найбільш раціональну розстановку снарядів, які збережені до теперішнього часу. Збережена в колишньому вигляді (з 1963 р.) і програма змагань.
Кожен з видів багатоборства в цьому спорті безпосередньо пов'язаний з виконанням вправ, що містять реальні елементи бойової підготовки пожежних, а технічні засоби, що використовуються спортсменами, взяті з арсеналу наявного пожежно-технічного озброєння.
У 1966 році збірна команда СРСР взяла участь у показових виступах на ІІІ Міжнародних змаганнях країн-учасниць Міжнародного технічного комітету із запобігання та гасіння пожеж в Югославії. А два роки потому в Ленінграді були проведені перші Міжнародні змагання. Радянські спортсмени продемонстрували високий рівень майстерності і стали переможцями.
У 1968 році рішенням Федерації введені пластикові каски, дозволена полегшена форма бойового одягу для спортсменів, розроблений і затверджений проект металевої штурмової драбини, затверджено звання "Чемпіон СРСР".
1968-й вважається роком виходу радянських спортсменів–пожежних на міжнародну арену. На перших чотирьох великих турнірах (1968 р. - Ленінград, 1969 р. - Бухарест, 1970 р. - Варшава, 1971 р. - Будапешт) радянські прикладники взяли чотири переконливі перемоги, зайняли перше загальнокомандне місце.
Вперше збірна команда України взяла участь у Всесоюзних змаганнях у 1937 році в Москві, що послужило початком розвитку цього виду спорту на Україні.
До 1955 року республіканські змагання проводилися в Києві, після чого такі змагання почали проводити в обласних центрах України по черзі, що сприяло створенню в регіонах стадіонів і спорткомплексів для занять пожежно-прикладним спортом.
Сьогодні в Україні, в кожному обласному центрі та навчальних закладах МНС, є свої спортивні комплекси, на яких проводяться міжнародні, всеукраїнські та обласні змагання з ППС. Проводиться підготовка спортсменів до змагань та практичні заняття з особовим складом МНС щодо підвищення майстерності у питаннях пожежогасіння та проведення рятувальних робіт.
Усього налічується 30 відкритих і 11 закритих спортивно-тренувальних комплексів (12 з яких відповідають міжнародним стандартам).
Щорічно в Україні проводяться такі змагання:
- Чемпіонат України у закритих приміщеннях;
- Міжнародні змагання, присвячені пам'яті пожежних - героїв Чорнобиля;
- Чемпіонат України;
- Першість України серед юнаків (у т. ч. і в закритих приміщеннях);
- Кубок України;
- Інші матчеві та регіональні змагання.
У 2001-му році, вперше в історії, за ініціативою Російської Федерації була створена Міжнародна спортивна федерація пожежних і рятувальників. Зараз цей вид змагань поширений у 30 країнах Світу.
Після того як у 1963 році пожежно-прикладний спорт увійшов в Єдину спортивну класифікацію СРСР в Україні з'явилися перші майстри спорту: О. Стоянович, А. Тріщить, М. Кабанов, Н. Хорошок, І. Коцюра, В. Ковшун, Ю. Тимошенко та інші.
У 70-ті - 80-ті роки, захищаючи честь країни та СРСР, спалахнули такі прізвища: В. Чучковський, Х. Алімхан, П. Скуба, В. Ківіренко, А. Шерстюк, В. Корсунський, А. Тарасов, Л. Костенко, І. Тужіков, А. Недоступ, В. Лютенко, І. Громадський, І. Душенко та інші.
Так за роки незалежності України, збірна команда країни в загальнокомандному заліку ставала бронзовим (2002 р., м. Москва) і срібним (2004 р., м. Мінськ) призером І та ІІ Чемпіонатів Світу відповідно. Неодноразово була чемпіоном і призером багатьох міжнародних змагань. Так тільки з 17-ти проведених міжнародних змагань, присвячених пам'яті пожежних-героїв Чорнобиля Україна ставала чемпіоном 7 разів, срібним призером - 7 разів, бронзовим - 2 рази.
В індивідуальних і командних видах програми 5 спортсменів (Р. Косенко, І. Дагіль, А. Будник, Ю. Сафатюк, Є. Бельченко) нашої країни ставали чемпіонами Світу, а Н. Тимченко - чемпіоном Європи.
Всього в Україні понад 600 майстрів спорту, 29 майстрів спорту міжнародного класу, 2 заслужених майстри спорту. 14 тренерам було присвоєно звання "Заслужений тренер України". Українські спортсмени Руслан Косенко та Олександр Будник є рекордсменами світу (у підйомі по штурмовій драбині та в двоєборстві). Всі члени збірної команди країни є співробітниками МНС України.
|
